Росіянин, український герой чеченської нації Олег Челнов

Наш герой народився у Харкові 1965 р. у російськомовній родині пересічних харків’ян, заводчан. Один із його дідів був репресований і провів чимало років у радянських таборах. Виховувався Олег як і всі його однолітки, жодних націоналістичних компонентів у сімейному вихованні не було.

Сам він згадував, що до війни у Чечні “ненавидел бандер и УНА-УНСО”.

Олег Челнов у дитячі роки

Коли Олега у 1984 р. призвали до війська, він писав у листах, що служить на флоті у Севастополі. Потім листи перестали надходити – і так тривало півроку. Батьки занепокоїлись, поїхали до Криму на пошуки, але не змогли знайти сина. Щоб з’ясувати долю сина – відправились у Москву до Міністерства оборони.

Виявилося, що їхній син служить не у Севастополі, а в Афганістані. Має поранення у спину, тому й не писав листів. На згадку про службу залишилося татуювання “Кандагар”. Про ту війну він згадував: “Мы жгли “чёрных” в Афганистане, то была грязная, бессовестная война“.

 З донькою, поч. 1990-х

Після служби в армії Олег був близьким до афганських організацій. Але в 1995 р., коли його ім’я стало відоме завдяки участі у війні в Чечні, “афганці” відхрестилися від нього. Заступник голови Союзу ветеранів Афганістану Харківської області Володимир Лавринович в одному з інтерв’ю заявив: “Не був він в Афганстані. У нас є відповідні документи з військкомату”.

Коли у 1988 р. у Вірменії стався землетрус, Олег добровольцем поїхав ліквідовувати наслідки, де виявив найкращі якості рятувальника, за що був нагороджений орденом “За особисту мужність”.

У 1990 р. Олег Челнов став батьком, у нього народилася донька, яку за спогадами виховував по-хлопчачому.

В 1994 р. Олег уперше поїхав до Чечні. З українських добровольців був сформований окремий батальйон “Вікінг”. Бійці брали участь в обороні президентського палацу у Грозному в січні 1995 р., Челнов тоді займав посаду начальника штабу.

Саме цей підрозділ тримав до останнього оборону. 22 чеченця з гвардії та 15 бійців українського загону під командуванням Челнова. Серед українців були не лише члени УНА-УНСО (до речі, Олег тоді ще формально не входив до організації), але й звичайні добровольці, багато яких – з досвідом війни в Афганістані. Був і один громадянин Росії – кубанський козак із Краснодарського краю.

Українці з “Вікінга” носили на головних уборах стрічки з написом “Украина”.

Олег розповідав: “У меня тоже зелёная повязка, там написано “Украина”, потому, что во время боя мало ли что бывает. В атаку идут оттуда, с той стороны, если не говоришь по-чеченски, т. е. по-русски, перепутать могут“.

Челнов постійно носив із собою вибухівку для самоліквідації на випадок потрапляння в полон.

Точну кількість українців, які брали участь у тій війні по чеченському боці, підрахувати важко. У лютому 1995 р. прес-секретар Джохара Дудаєва в інтерв’ю російським журналістам зазначив, що протягом війни семеро українців воювали в чеченській армії.

 

 

 

Про один з мотивів участі українців у цій війні на боці ЧРІ добре сказав тодішній лідер УНСО Дмитро Корчинський: “Ми вважали, якщо ми не хочемо мати фронт у Криму, потрібно весь час тримати фронт на Кавказі”.

Українець Челнов у палаці президента Ічкерії Джохара Дудаєва

На питання одного з журналістів – чи не дивно воювати проти росіян, Челнов відповів: “Я сам русский. Не хочу, чтобы ты подумал, что я с русскими воевал. Я воевал против русского шовинизма и империализма“.

Стосовно закидів Кремля, що в Чечні проти федеральних військ воювали бандити і найманці з інших країн, Олег сказав: “Там не было бандитов, а было обычное народное ополчение, которое хотело жить нормально. Я за полгода не видел ни одного наёмника“.

Олег Челнов біля президентського палацу у Грозному

Російські журналісти в січні 1995 р. в одному з телесюжетів розповідали про те, що Олег Челнов нібито забов’язаний появою на світ чеченцям, які спасли його діда і бабу під час Голодомору. Але це вигадка.

 У перерві між боями

         У червні 1995 р. лейтенант армії ЧРІ Челнов заїхав на “побывку” до рідного Харкова. За неперевіреними даними, він тоді уже був нагороджений орденом ЧРІ “Герой нації” і став мусульманином. Його повернення спричинило інформаційний бум.

Це бачення кардинально відрізнялося від російської точки зору на ті події. Олег пояснював, що не міг стояти осторонь, коли відбувалася широкомасштабна несправедливість щодо маленького народу. Крім того, ще до війни у нього були друзі-чеченці, а під час Голодомору 1932–1933 рр. деякі чеченські родини прийняли українських утікачів і врятували від смерті.

Олег розповідав, що за участь у боях не отримував жодних грошей. Місцеві телеканали записали кілька інтерв’ю з Олегом. Вони справили неабияке враження на харків’ян – як позитивне, так і негативне. За словами Челнова, станом на червень 1995 р., в Чечні загинуло 12 бійців українського батальйону, зокрема 7 харків’ян.

Сам Олег Челнов на той час був поранений. Внаслідок вибуху голкової бомби її отруєний фрагмент пробив руку.

Востаннє Олег Челнов вирушив на Кавказ у січні 1996 р. Відтак з ним не було ніякого зв’язку.

За офіційною версією, він загинув у Грозному в бою у районі площі “Минутка” 6 або 7 березня 1996 р. Але люди, які його знали, розповідали, що бачили його пізніше.

Тіло загиблого Челнова так ніхто і не знайшов, тому правильніше вважати його зниклим без вісти.

У довідці, підписаній керівник комісії ЧРІ з розшуку безвісти зниклих осіб, полковником Мацалговим вказано – “Місце поховання Челнова О.І. поки не встановлене і розшукується…”.

Донька Олега Челнова досі не вірить у його загибель, вважає батька героєм, який зробив багато доброго для Чечні та чеченського народу.

За мужність і героїзм, проявлені на полі битви за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія і Кавказу, Олег Челнов 22 жовтня 1996 р. був посмертно нагороджений орденом “Къоман Турпал” (“Герой нації”).

 Ічкерійська найвища відзнака – “Герой нації”

Цим орденом були нагороджені лише двоє українців – Олег Челнов і Сашко Музичко.

Указ Президента Чеченської Республіки Ічкерія № 163 від 22 жовтня 1996 р.

“Про нагородження орденом “Къоман Турпал”

Чеченсько-російська війна 1994–1996 рр. показала небачену силу народу, який постав на захист своєї честі, гідності та національної незалежності. Із небаченою силою була виявлена солідарність братських народів у боротьбі чеченського народу. Сини багатьох народів загинули в жорстокому бою із російським агресором. В їх лавах знаходяться і славні сини українського народу.

Вічна слава героям!

Аллаху Акбар!

За мужність і героїзм, проявлені на полі битви за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія і Кавказу, в ім’я Великого Аллаха, Милостивого і Милосердного Господа світів –

НАКАЗУЮ:

1. Нагородити орденом Къоман Турпал /”Герой нації”/

– Білого Олександра /Музичко/

– Беркута Олега /Челнова/  – посмертно

ПРЕЗИДЕНТ ЧРІ                           [підпис]               З. Яндарбієв

Цей орден вручили матері Олега Челнова у Грозному. Тоді вона ще не знала, що її син загинув. Незабаром іменем героя у столиці республіки назвали вулицю, яку, втім, було перейменовано після приходу до влади кадировців.

Після загибелі Олега його єдиній дитині – дочці, урядом ЧРІ була призначена довічна державна пенсія, але зі зміною влади в Чечні ця грошова допомога вже, ясна річ, не виплачується.

Олег Челнов (у центрі) разом з Сашком Білим і чеченським товаришем по зброї

Знову про Олега Челнова почали активно говорити у зв’язку з останніми подіями в Україні 2014 р. Під час потужної інформаційної кампанії щодо дискредитації Олександра Музичка, мас-медіа згадали і про його бойового побратима.

Прийде час і чеченський народ отримає свою незалежність, і поверне назви вулицям, названим на честь українських героїв. Отже, житиме пам’ять і про Олега Челнова.

Джерело: Історична Правда