Прощання з тиранією. Як це відбувалося 2500 років тому

Вчені досі сперечаються, з якої мови походить слово “тиран”.

Дехто вважає його лідійським, дехто – фракійським, є навіть версія про етруське походження. Але відомим в усьому світі його безумовно зробили греки, які називали тиранами честолюбців, які силою чи обманом здобували одноосібну владу в великих і маленьких містах-державах, з яких складалася Стародавня Еллада.

Саме греки першими, до того ж на власному досвіді вивчили, як виникають тиранії, завдяки чому вони існують і як зникають.

Чи не найвідомішою “лабораторією з дослідження тиранії” були Сіракузи – сицилійське місто, в історії якого залишилось більше десятка узурпаторів.

Першим з них був Гелон, син Діномена, який не був навіть сіракузцем, а походив з сусідньої Гели. Гелон просто скористався загальним розчаруванням в демократії, що панувала в Сіракузах з 491 року до н. е.

Так уявляє тирана Гелона сучасний художник

Ватажки демосу – демагоги – почали своє недовге правління з того, що позбавили прихильників ворожої партії – гаморів – громадянських прав і власності. І тим самим власними руками створили потужну “п’яту колону”, яка тільки й чекала слушної нагоди помститися кривдникам.

А потім демагоги пересварилися між собою і пересварили своїх прихильників.

Аристотель каже, що в місті запанували “безлад і безвладдя” (ἀταξίαν καὶ ἀναρχίαν).

На цьому тлі навіть чужинець Гелон міг видавати з себе “янгола громадянського миру”, адже після своєї перемоги у 485 році до н. е. прав нікого не позбавив, а відібране демагогами майно повернув колишнім господарям.

Він, щоправда, зробив громадянами найманців, яких привів із собою, так званих “місфофорів” (μισθοφόρους), але сіракузцям така “ціна стабільності” не здавалася зависокою, тим більше, що тиран виявляв щедрість не лише до своїх прихильників і намагався забезпечити власною землею усіх містян, які її не мали.

Гелон, при цьому, не був прихильником майнової рівності, навпаки виплекав нову верству великих власників, яких в Сіракузах іменували іппеями, а в історичній літературі зазвичай називають олігархією.

Популярність Гелона сягнула піку, коли він очолив боротьбу з карфагенською навалою і здобув блискучу перемогу під Гімерою (за легендою ця битва відбулася в один день із славетною Саламінською битвою і славили її аж ніяк не менше за перемогу над персами).

На честь свого тріумфу тиран збудував в центри Сиракуз новий храм Афіни, колонни якого і досі можна побачити в місцевому соборі.

Колони храму Афіни, збудованого в Сіракузах Гелоном. Фото – Олексій Мустафін

Спадкоємцем Гелона став його брат Гієрон. Він був не таким популярним. Хоча б тому, що виявився людиною жадібною і дбав насамперед про власні статки. Але це викликало великого обурення в олігархії, з якою володаря пов’язували родинні зв’язки (перша дружина тирана, мати його старшого сина, походила з однієї з найбагатших сіракузьких сімей).

Гієрон теж здобув важливу перемогу над зовнішнім ворогом – на цей раз етрусками. І значно розширив межі сіракузької держави.

Монета, яку карбували в часи Гієрона І

Серед засобів зміцнення особистої влади володаря було створення своєрідної спецслужби – так званих “підслуховувачів” (ποταγωγίδες), які долучалися до розмов між громадянами, виявляли невдоволених владою і водночас поширювали вигідні тирану чутки.

Не менше уваги Гієрон приділяв “гуманітарній політиці” – саме за його правління в Сіракузах був збудований славетний театр.

Театр, збудований в Сіракузах Гієроном. Фото – Олексій Мустафін

Тиран підгодовував найвизначніших митців свого часу – Есхіла, Епіхарма, Піндара, які не втомлювалися оспівувати діяння свого благодійника. Водночас піфагорійців – як ідейних супротивників тиранії – Гієрон переслідував.

Зрештою володар навіть заборонив публічні виступи – єдиний на той час спосіб політичної агітації. Попри це саме за Гієрона в Сіракузах з’явилася опозиція, що користувалася популярністю серед громадян. Щоб протистояти їй тиран використовував вже знайомих нам місфофорів.

Щоправда, на відміну від старшого брата, Гієрон вербував не лише вояків, але й пересічних мешканців інших грецьких областей, за власний кошт переселяв їх до Сицилії і надавав їм права громадян Сіракуз.

 Переселенець, озброєний мечем. Зображення на амфорі, знайденій у Нолі

Переселенці мало що тямили у місцевій політиці, проте були віддані своєму благодійнику і забезпечували йому чисельну перевагу під час голосувань у народних зборах та й просто на міських вулицях.

Зрештою сіракузькі опозиціонери так і не наважилися на відкритий виступ проти тирана, тож Гієрон помер власною смертю, передавши владу молодшому брату – Фрасибулу.

На відміну від попередників Фрасибул не відзначився перемогами над зовнішніми ворогами, не збереглося жодних будівель, зведених за його правління, чи навіть згадок про будівництво. В пам’яті сіракузців він залишився лише як жорстокий і жадібний царьок – перевершивши в грошолюбстві навіть Гієрона.

Трофейний шолом, принесений Гієроном в дар храму в Олімпії на знак перемоги над етрусками. Зберігається у Британському музеї

Поклавши око на чуже майно, Фрасибул висував проти його власників надумані звинувачення і засуджував до страти або вигнання.

Чи торкнулися конфіскації олігархії – джерела не уточнюють, але врешті решт навіть найближче оточення тирана (“των δε οικείων” за словами Аристотеля) згуртувалося проти нього.

Змовники не прагнули повалити тиранію (зрештою, саме завдяки цьому режиму вони отримали високе становище і можливості для збагачення), але намагалися обмежити сваволю володаря або ж замінити його іншим, поміркованішим тираном (Р. Харкворт припускає, що ватажки олігархії робили ставку на сина Гелона). Можливо, саме тому вони не пішли шляхом замахів. А намагалися використати громадянське невдоволення.

Сократа виправдали через 2500 років

Діодор Сицилійський стверджує, що змовники самі підбурювали сіракузців до повстання, але враховуючі його власні повідомлення, що більшість містян і так була налаштована проти Фрасибула, йдеться швидше про мовчазне розширення можливостей для агітації та мобілізації, чого найближче оточення тирана цілком могло домогтися без оприлюднення власних планів.

Вірогідно, що була й скасована гієронова заборона на публічні виступи.

 Фрасибул

А далі ситуація вийшла з під контролю олігархії, навіть ватажків народ швидко обрав собі із власного середовища.

Фрасибул намагався маневрувати і навіть пішов на певні поступки. Але було вже запізно.

Зрештою, громадяни будь-якого грецького поліса звикли в разі небезпеки сходитися на центральній площі на загальні збори. Звичайно, у більшості з міст існувала заборона приходити на такі збори зі зброєю. Але в Сіракузах ця заборона порушувалася самими тиранами – зокрема Гелоном. А завадити озброєнню сіракузців – як стверджують джерела – Фрасибул не зміг, хоча й хотів. Тому зрештою змінив тактику.

Тиран облишив спроби контролювати квартали, населені супротивниками, і агору, розташовані на сицилійському березі. Натомість зібрав відданих йому громадян – тих самих місфофорів – на острові Ортигія, який в Сіракузах грав роль акрополя або ж урядового кварталу.

Так виглядає острів Ортигія в наші дні

Враховуючи, що прихильникам Фрасибул щедро платив – з грошей, конфіскованих в інших громадян, людей зі зброєю він зібрав чимало, не менше 15 тисяч. З ними тиран розраховував витримати навіть тривалу облогу.

Повстанці швидко зрозуміли, що власних сил для штурму Ортигії в них не вистачає. Тому звернулися по допомогу до інших сицилійських міст, де на той час вже була встановлена демократія, і навіть до тубільців-сикулів, з якими перед тим вели запеклі війни за землю. Це дозволило їм зібрати велику армію і військовій флот.

Водночас ватажки повстання намагалися розкласти лави супротивника так би мовити “зсередини”. Адже змовники і надалі діяли в оточенні тирана.

Місфофорів теж закликали перейти на бік народу, обіцяючи зберегти за ними усі громадянські права, до міст, звідки вони походили, надіслали посольства, які вмовляли їхних мешканців вплинути на співвітчизників.

Така тактика виявилася напрочуд ефективною – у вирішальний момент більша частина найманців залишила Фрасибула. Він зазнав поразки в бою на морі та на суходолі і змушений був розпочати перемовини про капітуляцію.

Давньогрецький вояк. Зображення на лекіфі, знайденому у Гелі

Повстанці зрештою погодилися надати тирану “коридор”, за яким він разом із вірними йому найманцями міг вільно залишити Сіракузи. Фрасибул вже як приватна особа оселився в сусідньому місті Локри.

А в Сіракузах у 466 році до н. е. знову була встановлена демократія. Скориставшись нагодою переможці вигнали з міста й змовників-олігархів, які мріяли про “пом’якшену” тиранію.

За місфофорами, що зрадили Фрасибула, громадянські права зберегли. Але через три роки їм заборонили обіймати будь-які виборні посади – як потенційним прихильникам тиранії. Обурені найманці повстали і навіть захопили Ортигію, але були розгромлені в бою і назавжди залишили Сіракузи.

А щоб ні в кого не було спокуси захопити одноосібну владу в місті запровадили петалізм – процедуру, що дуже нагадувала афінський остракізм, хіба що імена тих, хто на думку громадян загрожував свободі, писали не на черепках, а на масличних листах.

Так виглядав один з остраконів, на якому написано ім’я “ворога демократії”

Визначений загальним голосуванням “ворог демократії” мав емігрувати. Ще через десять років сіракузці відновили війну проти союзників-сикулів та остаточно позбавили їх рідних земель, розподілених між греками-переможцями. А після того Сіракузи змусили визнати свою зверхність інші сицилійські міста.

От тільки запобігти появі нових тиранів ватажки сіракузької демократії так і не змогли. Новий узурпатор з’явився через 60 років після вигнання Фрасибула і за своєю жорстокістю набагато перевершив цього володаря-невдаху.

Джерело: Історична Правда