ЛЕНІН ПРО УКРАЇНУ

Немає майже жодної статті т. Леніна з національного питання, де б питання про Україну так або сяк не торкалося. Це цілком природно

З’ясовуючи національне питання та його революційне пролетарське розв’язання, т. Ленін брав його не абстрактно й академічно, а конкретно в площині боротьби пролетаріату. Тому, з’ясовуючи пролетарське розв’язання національного питання і говорячи передусім про давню Росію, т. Ленін не міг не ставити і ставив у першу чергу питання про Україну, Польщу та Фінляндію. Ба, навіть більше, питання про Україну для нього завжди є найяскравішим і примірним. Саме на цьому питанні у своїх статтях 1913 р. в «Просвещении» и «Правде» під час війни і, нарешті, в статтях 1917 р. т. Ленін загострював свої положення і найпереконливіше, показово для широких мас робітничого класу з’ясував необхідність боротьби з великодержавним шовінізмом.

Загальне питання про Україну в різних статтях т. Леніна взяте у різних площинах: питання про право українців на самостійне існівання як народу, і самостійне існування української культури, питання про ставлення російських робітників до українського руху, питання про об’єднання російських і українських робітників на території України, питання про право України на державне самовизначення, питання про форми і шляхи цього самовизначення й питання про взаємини Росії та України.

Звертаю увагу читача на вміщення статей: «Кадети про українське питання», «Як єпископ Никон захищає українців?», «Націоналістичний жупел «асиміляторства», «Ще раз про націоналізм» та на інші статті довоєних часів, в яких т. Ленін своє загальне розв’язання національного питання застосовує на українському прикладі.

Багато дечого важко тепер пригадати, а більша кількість партійного і робітничого молодняка й зовсім не знає про всю мерзотну демагогію, яку вели російські черносотенці й кадети в українському питанні, заперечуючи саме існування українського народу, не визнаючи української мови, права на існування, що вона є лише звичайною говіркою російської мови, борючись проти самого права існування будь-якої культури на українській мові тощо.

Як у вміщених тут статтях, так і в усіх своїх працях з національного питання т. Ленін виявляє класову суть цих антагоністичних лексікологічних, псевдонаукових вигадок багатих класів, які з цієї псевдонауки робили засоби соціального та політичного пригнічення українських робітників та селян. І вже у статті «Як єпископ Никон захищає українців?» з українського питання т. Ленін попереджає проти націоналістичного ухилу в українському питанні. «Про національну культуру взагалі можуть говорити тільки клерикали або буржуа. Трудящі маси можуть говорити тільки про інтернаціональну (міжнародну) культуру всесвітнього робітничого руху. Тільки така культура означає повну, справжню, щиру рівноправність націй, відсутність національного гніту, здійснення демократії. Тільки єдність і злиття робітників усіх націй в усіх робітничих організаціях у боротьбі проти капіталу веде до «розв’язання національного питання».

Ця теза т. Леніна, однак, багатьма пояснювалася хибно і стала в руках заражених «останками» несвідомо «великоруського імперіалізму і шовінізму у «російських» комуністів» (стаття «Вибори установчих зборів і диктатура пролетаріату») знаряддям проти української культури взагалі.

Таке використання слів т.Леніна, безумовно, вороже ленінізмові.

У вміщеній статті «Національний жупел «асиміляторства», борючись проти українського соціал-націоналіста Льва Юркевича, т. Ленін сам дає правильне розуміння своєї тези:

«Коли мова йде про пролетаріат, це протиставлення української культури в цілому великоруській культурі, теж у цілому означає найбезсоромнішу зраду інтересів пролетаріату на користь буржуазного націоналізму. Є дві нації в кожній сучасній нації — скажемо ми всім націонал-соціалам. Є дві національні культури в кожній національній культурі».

І т. Ленін в тій же статті декількома словами розв’язує питання про національну культуру, вказує правильну пролетарську лінію в цьому питанні.

«Є великоруська культура Пуришкевичів, Гучкових і Струве — але є також великоруська культура, яка характеризується іменами Чернишевського і Плеханова. Є такі ж дві культури в українстві, як і в Німеччині, Франції, Англії, у євреїв, і т. д. Якщо більшість українських робітників перебуває під впливом великоруської культури, то ми знаємо твердо, що поряд з ідеями великоруської попівської і буржуазної культури діють тут і ідеї великоруської демократії та соціал-демократії. Борючись з першого роду «культурою», український марксист завжди виділить другу культуру і скаже своїм робітникам: «всяку можливість єднання з великоруським свідомим робітником, з його літературою, з його колом ідей обов’язково всіма силами ловити, використовувати, закріпляти, цього вимагають корінні інтереси і українського і великоруського робітичого руху».

В питанні про право українців на державне самовизначення Ленін стоїть на позиції твердого і категоричного ствердження, перекладаючи питання державного самовизначення України на мову класових співвідносин:

«Противником визвольних прагнень українців є клас поміщиків великоруських і польських, потім буржуазія тих же двох націй».

Яка суспільна сила чинить опір цьому класові? Ця сила — виключно робітничий клас, що веде за собою демократичне селянство. І т. Ленін (ще недовго перед війною в «Просвещении» у 1913 р.) вказує це і разом з цим вказує, що необхіднішою умовою для успіху боротьби є проведення резолюції з національного питання, прийнятої на нараді Центрального комітету і партійних робітників влітку 1913 р., доповнюючи тільки наведені слова вказівкою: що «…при єдиній дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути й мови».

В питанні про державне самовизначення України т. Ленін цілком стоїть на грунті пролетарської революційної стратегії: «робітничому класові треба не роз’єднання, а єдності». «Ми за найтісніший союз робітників усіх країн проти капіталістів і «своїх» і взагалі країн». «…Якраз беззастережне визнання цього права одно тільки й дає можливість агітувати за вільний союз українців і великоросів, за добровільне з’єднання в одну державу двох народів». «Ми хочемо добровільного союзу націй — такого союзу, який не допускав бі ніякого насильства однієї нації над одною — такого союзу, який би грунтувався б на цілковитому довір’ї, на ясному усвідомленні братерської єдності, на цілком добровільній згоді».

Але підкреслюючи, що незалежність України визнана і ВЦВКом РСФРР і Російською комуністичною партією (більшовиків), Ленін підкреслює, що серед більшовиків є прихильники повної незалежності України з Росією. (Див. «Лист до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним») і заявляє: «Нас анітрохи не може здивувати — і не повинна лякати — навіть така перспектива, що українські робітники й селяни перепробують різні системи і протягом, скажемо, кількох років випробують на практиці і злиття з РСФРР, і відділення від неї в окрему самостійну УРСР, і різні форми їх тісного союзу, і т. д., і т. д.» («вибори до Установчих зборів і диктатура пролетаріату»). «Важливі інші питання, важливі основні інтереси пролетарської диктатури, важливі інтереси єдності і дисципліни Червоної Армії, що бореться з Денікіним,. Важлива керівна роль пролетаріату щодо селянства: далеко менш важливе питання, чи буде Україна окремою державою чи ні» («вибори до Установчих зборів і диктатура пролетаріату»).

Свій «Лист до робітників і селян України з приводу перемоги над Денікиним» Ленін закінчує словами:

«Хай же комуністам Росії і України вдасться терпеливою, наполегливою, упертою спільною роботою перемогти націоналістські підступи всякої буржуазії, націоналістські пересуди всякого роду і показати трудящим усього світу приклад дійсно міцного союзу робітників і селян різних націй у боротьбі за Радянську владу, за знищення гніту поміщиків і капіталістів, за всесвітню Федеративну Радянську Республіку».

Наприкінці 1922 р. т. Ленін, після перемоги на внутрішніх і зовнішніх фронтах боротьби з буржуазією, вказував пролетаріатові й селянству шлях розв’язки національного питання в державній формі — Союзу Соціалістичних Радянських Республік, куди Україна входить як самостійний і повноправний член. Питання державного самовизначення України розв’язані, і перед нею стоїть шлях піднесення господарського і культурного добробуту українського народу. Тут нам, українським комуністам, доведеться знову й знову повертатися до думок т. Леніна.

Микола Скрипник

Харків, 1931 р.

Джерело: ЛІВА